Моя 6-річна Люсі, як великодушна старша сестра, допомагала 3-річній Еммі відкрити її перший подарунок на день народження. Коли Люсі побачила за синьо-зеленим обгортковим папером в білий горошок вміст подарунка, певним чином її щедрість перетворилась на гірку заздрість.
“Що?” – сказала вона недовірливо, дивлячись на мене і мою дружину, коли вона помітила, що це лялька з популярного дитячого фільму. “Я хочу ляльку Ельзу!”
Якщо у вас є діти, або якщо ви колись були маленькими, або, якщо ви просто людина, вам знайома така ситуація. Одна дитина задоволена і лагідна, поки вона не бачить іншу дитину з чимось, чого в неї нема, навіть якщо в неї є багато власних іграшок і достатньо підстав бути щасливою з тим, що вона має.
Дорослі ясно розуміють, що це – дитяча “короткозорість”, але якщо чесно, ми знаємо, що діти не переростають цю “короткозорість”. Почуття ревнощів і заздрощів до благословень наших ближніх є частиною нашого життя до самого кінця.
Чому ми відчуваємо себе неповноцінними, коли хтось інший має благословення?
Заповідь “Не жадай … будь-чого, що належить твоєму ближньому” можливо і остання з 10 заповідей, але вона була одною з перших і головних проблем у моєму житті. (Можливо, саме тому я так легко помічаю це в своїх дітях.) Мої однокласники були більш фізично і соціально обдарованими дітьми; інші місіонери були більш рясно благословенні даром мов; іншим казали після співбесіди: “Ми беремо вас!” там, де я дуже хотів працювати; а сьогодні інші мають більші будинки, більше грошей, більше свободи.
Я дійсно одна з найслабших істот Божого творіння, і я провів більшу частину свого життя заздрячи тим, хто більш обдарований. Дуже часто я намагався стати ними, забуваючи, що є божественний, унікальний я.
На щастя, невдачі приводять нас ближче до істини за допомогою процесу виключення. Моя нездатність бути тим, ким є інші, наближає мене до розуміння того, ким я є, і що я можу запропонувати світові.
Я звертається до питання старійшини Джеффрі Р. Холланда: “Чому ми відчуваємо себе неповноцінними, коли хтось інший має благословення?” Це, як він сказав, “фундаментальне питання, над яким ми повинні працювати у своєму житті до тих пір, поки ми не покінчимо з цим”.
Мені вже більше 30 років, а я все ще не можу відповісти на питання старійшини Холланда. На щастя, Бог благословляв мене різними помічниками протягом усього мого життя, включаючи мою дружину, трьох дочок, батьків, братів і сестер, рідних зі сторони моєї дружини, колег по роботі і великі книги, які вчили мене більше не тільки про те, хто я є, але і тому, як почуватися комфортно з тим, ким мене створив Бог.
Кожен з нас має свої власні благословення
Священні Писання і слова релігійних лідерів за межами мормонізму також були моїми добрими напарниками на життєвому шляху.
А саме, велику розраду я знаходжу в Алмі з Книги Мормона. Хоч він і духовний лідер, він визнає, що він трохи дивний в своєму бажанні проповідувати покаяння всьому світові. Він визнає, що грішить у своєму прагненні зробити все це, і зі смиренням приходить до висновку, що він не єдиний ресурс, який є у Бога, щоб виконати Його Божественний План. “Я повинен бути задоволений тим, чим Господь наділив мене” (Алма 29:3).
Інший духовний велетень, Павло, порівнює Церкву з тілом, і нагадує нам про те, що “тіло одне, але має членів багато” (1 до Коринтян 12:12). А Вчення і Заповіти навчають одній видатній доктрині, що “кожній людині дається дар Духом Бога” (УЗ 46:11, курсив додано).
І рабин Джонатан Сакс, колишній головний рабин Об’єднаної Співдружності Єврейських Співтовариств і улюблений автор, розділяє цю точку зору:
“Спокій приходить тоді, коли ми бачимо своє відображення в обличчі Бога і звільняємось від бажання бути кимось іншим. … Не треба бажати благословень іншого. У кожного з нас є свої” (Not in God’s Name, с. 139).
Просуватися вперед із задоволенням
Я витратив занадто багато часу у своєму житті, звиваючись, як пес у сливах, в намаганнях бути тим, ким є інші люди, і мати те, що вони мають, весь час не довіряючи обіцянню Бога, що я маю щось особливе, що я можу запропонувати світові, і забуваючи Його вчення про те, що я маю бути задоволеним тим, що в мене є.
Насправді, ні розміри, ні демонстрація наших внесків не мають значення. Його Царство – Царство дивної арифметики, де Він залишає 99, щоб знайти одного загубленого, де останній стає першим, де Він підносить служників на трон, де Його розчулює до глибин самої душі віра простих, слабких, обділених увагою і знедолених.
Звичайно, ці істини красиво звучать, але їх дуже важко застосувати у реальному житті. Отже, найважливішим є те, що ми маємо взяти на себе довгострокове зобов’язання бути слухняними в постійних намаганнях шукати, молитись і знайти своє місце в Плані Бога, весь час покладаючись на те, що Його любов до нас не залежить від наших досягнень, маючи впевненість, що ми є і завжди будемо Його божественними творіннями.
Слова одного письменника дають надію: “Десь у світі є порожнє місце, яке має таку саму форму, як і ви. Як тільки ви знайдете його, все одразу стане на свої місця”. І тому я продовжую рухатися вперед, все ще страждаючи час від часу від дитячих заздрощів і страхів, що буду зневажений і на землі, і на небі, але завжди намагаючись бути собою, таким, яким Бог хоче, щоб я був.
Ця стаття написана Самуїлом Хіслопом та вперше була опублікована англійською мовою на www.ldsmag.com. Переклад Шепелєвої Людмили.
Mila
Latest posts by Mila (see all)
- СТАРІЙШИНА УХТДОРФ СКАЗАВ УКРАЇНСЬКИМ БІЖЕНЦЯМ У ПОЛЬЩІ, ЩО БОГ З НИМИ - 29 Квітня, 2022
- 9 СПОСОБІВ ПРИНЕСТИ БІЛЬШЕ МИРУ У ВАШ ДІМ В ЦЕ РІЗДВО - 24 Грудня, 2021
- КОНСУЛЬТАТНТ-СВЯТИЙ ОСТАННІХ ДНІВ: ЧОМУ НАМ ТАК ВАЖКО ПРИЙНЯТИ ДОПОМОГУ? - 28 Березня, 2020