Мені було дуже важко це писати. Перш за все, я не хотіла б бути циничною. По-друге, я не хотіла б, щоб це звучало так, наче я намагаюся підбурювати приходські сім’ї до розбрату.
Ми всі є членами церкви, але ми також лише люди. Я бачила ненавмисні й навмисні образи, нетерплячість і, чесно кажучи, людей, які просто не можуть терпіти один одного, але відвідують церкву разом. Я думаю, що ми всі таке бачили. Справа в тому, що кожна людина в якийсь момент розуміє, що їй не дуже подобається знаходитися в оточенні людей з її приходу.
Деякий час я дійсно боролася з цими почуттями. У той час я зализувала важкі рани після того, як члени приходу, яким я довіряла, завдали болю моїй сім’ї. Це були не найгірші злочини, але вони все ще ранять досить глибоко, настільки глибоко, що вони впливають на деяких членів моєї сім’ї та їхні свідчення.
Я довгий час боролася з почуттями гніву та болю. Я знала, що нам заповідано любити один одного і бути єдиними як церква, але я відчувала себе такою скривдженою, і мені було важко не зосереджуватися на своєму болі. Ходити до церкви і знаходитися поруч з людьми, яких я не могла терпіти, і які не могли терпіти мене, було, м’яко кажучи, важко.
Зрештою, я зрозуміла, що у мене є вибір. Я могла або перестати ходити до церкви, або продовжувати. Це було так просто. Глибоко в душі я знала, що не повинна допустити, щоб всі ці образи проникли в моє серце. Зрештою, я ходила до церкви не для того, щоб бути поруч з цими людьми. Я ходила до церкви, бо хотіла бути там, де мій Небесний Батько хотів би, щоб я була. Але це не допомагало позбавитися сильного відчуття тривоги під серцем кожного разу, коли я йшла по залах нашого приходу і проходила повз людей, які так жахливо обійшлися з моєю сім’єю.
Приблизно в цей же час Старійшина Девід А. Беднар виступив на Генеральній конференції на тему «І не мають вони спотикання». Цей уривок впав мені в очі:
«Коли вважаємо себе ображеними, або кажемо про це, ми зазвичай маємо на увазі, що ми відчуваємо, що нас образили, повелися з нами неправильно, зневажливо і нечемно. Безумовно, що речі незграбні, бентежливі, безпринципні, навіяні недобрим духом дійсно зустрічаються в наших стосунках з іншими людьми, і це спонукає нас відчувати образу. Але це абсолютно неможливо, щоб інша людина образила вас, або образила мене. Справді, вважати, що інша людина образила вас – це абсолютно хибна думка. Бути ображеним – це вибір, який ми робимо; це не стан, в який нас хтось, або щось вводить, або який нам нав’язують.
Обдаровані цією свободою волі, ми з вами є вільними діячами і ми перш за все маємо діяти, а не підлягати дії. Якщо вважати, що хтось, або щось може зробити нас ображеними, розгніваними, зневаженими, або сповненими гіркоти, це зменшує нашу моральну свободу волі і перетворює нас на об’єкти, що підлягають дії. Однак, як вільні діячі, ми з вами маємо силу діяти і вибирати, як ми зреагуємо на образливу або недобру для нас ситуацію».
Я не думала, що роблю свідомий вибір ображатися. Я хотіла бути в змозі терпіти присутність цих членів приходу. Але я відчула Дух, коли почула ці слова, і я знала, що мені потрібно діяти відповідно до них.
Це не просто одноразовий вибір – вирішити не ображатися. І зазвичай у мене було відчуття самотності, коли я ходила до церкви, знаючи, що деякі з членів нашого приходу не хочуть знаходитися поруч зі мною або моєю родиною. Але я не могла змінити те, що вони відчували; я могла змінити тільки те, що я відчуваю. Я могла лише визнати справжню причину, з якої я ходила до церкви, – зміцнювати та підтримувати мої стосунки з Небесним Батьком – і перестати зосереджуватися на тому, як сильно я не хотіла бути поруч з цими людьми. Жодним чином це не виправдовувало їхні дії або слова, але я знала, що не можу продовжувати ходити до церкви, не прийнявши свідомого рішення не зосереджуватися на цих образах.
Озираючись назад, я не завжди впевнена в тому, що ж мені давало сміливість продовжувати ходити, продовжувати прощати та продовжувати не зосереджувати свою увагу на тому, що було сказано і зроблено. Єдине пояснення, яке спадає мені на думку, це те, що Небесний Батько благословляв мене, коли я докладала якихось зусиль, навіть якщо вони були маленькими.
Я знаю, що я не єдина людина, яка коли-небудь мала подібні почуття щодо членів свого приходу, і я не кажу, що я чимось краще за інших через те, що я робила те, що робила. Не всі в моїй родині відреагували так само, як я. Деякі стали неактивними, але я знаю, що я все ще люблю їх, і Небесний Батько насправді все ще любить їх. Якщо ви опинитеся в такому ж становищі, коли ви дійсно терпіти не можете людей, з якими ви ходите до церкви, і вони не можуть терпіти вас, то ось деякі речі, які можуть вам допомогти.
1. Знайте, що ви ходите до церкви не для них.
Хоча побудова тривалих і прекрасних дружніх стосунків з іншими членами церкви є ідеалом, не обов’язково так може скластися з кожним членом приходу, з яким ви стикаєтеся. І якщо зустрічі з цими членами церкви стають ворожими, важливо пам’ятати, що не вони є причиною того, що ви ходите до церкви. За цих обставин важливо повернутися до основ. Ось кілька аспектів євангелії, на яких слід зосередитися протягом цього часу, як їх описує Старійшина Ухтдорф в своєму виступі на Генеральній конференції у жовтні 2015 року «Це чудово працює!».
«Брати і сестри, життя за євангелією не повинне бути ускладненим.
Це дійсно просто. Це можна описати приблизно так:
- Слухання Божого слова зі справжнім наміром веде нас до віри в Бога і довіри до Його обіцянь.
- Чим більше ми довіряємо Богові, тим більше наші серця сповнюються любов’ю до Нього і одне одного.
- Завдяки нашій любові до Бога, ми прагнемо наслідувати Його і проводити наші дії в гармонію з Його словом.
- Оскільки ми любимо Бога, ми прагнемо служити Йому, ми прагнемо благословляти життя інших людей та допомагати бідним і нужденним.
- Чим далі ми йдемо цим шляхом учнівства, тим більше бажаємо пізнавати Боже слово.
І коли це так відбувається, то кожен крок веде до наступного і сповнює нас все більш зростаючими вірою, надією і милосердям.
Це дивовижно просто і це чудово працює».
Щоб почути слово Боже, йти за Ним і йти шляхом учнівства, нам потрібно ходити до церкви. Ось чому ми повинні бути там. Приємна соціальна атмосфера в церкві, хоча це й ідеал, до якого потрібно прагнути, не є необхідною для нашого поклоніння. Необхідними є основи. Тож, навіть якщо це може бути вкрай незручно і навіть емоційно боляче ходити до церкви з людьми, які вас не можуть терпіти, а ви не можете терпіти їх, зосередження уваги на основах може допомогти полегшити цей біль і дискомфорт. Це також допоможе вам розвиватися духовно і розвивати дух милосердя.
2. Зберігайте дух милосердя по відношенню до тих, хто міг вас образити.
Милосердя – це чиста любов Христа, і нам заповідано любити наших ближніх як самих себе, в тому числі тих, хто не може нас терпіти.
Президент Томас С. Монсон знов нагадав про це в своєму виступі на Генеральній конференції 2010 року «Милосердя ніколи не минає».
«Мати милосердя – це терпеливо ставитися до людини, яка розчаровує нас. Це не піддаватися імпульсу легко образитись. Це приймати слабкості і помилки. Це приймати людей такими, якими вони є. Це помічати не фізичну зовнішність, а риси, які з часом не потьмяніють. Це не піддатися імпульсу розділяти інших на категорії».
Я не могла змінити того, як інші ставляться до мене, але я могла змінити те, як я реагую. І один із способів – це милосердя. І це не означає, що я повинна була зробити якийсь великий, велетенський жест служіння щодо тих членів приходу. Іноді це означає просто не зосереджуватися на образах і дивитися на них так, як Небесний Батько дивиться на них – як на дітей Бога з божественним потенціалом. А іноді це означає, що треба чинити так, як сестра Джин Б. Бінгем радила в своєму виступі на Генеральній конференції в 2016 році «Я принесу світло євангелії в свій дім».
«Один з найважливіших способів, яким ми можемо розвивати і демонструвати любов до нашого ближнього, – це бути шляхетними в наших думках і словах. Декілька років тому один мій дорогий друг зазначив: «Найвеличнішою формою милосердя може бути просте утримання від осуду». Це все ще є вірним й сьогодні».
Просте утримання від осуду і доброзичливе спілкування з тими членами приходу, які ставилися до мене погано, були важливою формою милосердя. Іноді це не було легко чи зручно, але це допомогло мені пробачити інших.
3. Дайте собі час зцілитися і пробачити.
У той час як ви поширюєте дух милосердя на інших, важливо дати собі час зцілитися і бути терплячими у своїх спробах. Можливо, ви не зможете пробачити відразу. Можливо, ви не зможете відразу утриматися від осуду. Можливо, ви навіть не відразу зможете доброзичливо розмовляти з ними. Але продовжуйте намагатися. Прощення інших – це процес, який вимагає часу. Як сказав у своєму виступі Старійшина Беднар:
Павло навчав святих в Ефесі, що Спаситель встановив Свою Церкву, “щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти” (Ефесян 4: 12-13).
Будь ласка, зверніть увагу на активну форму слова приготувати. Як написав старійшина Ніл А. Максвелл, Церква – це не “добре забезпечений санаторій для тих, хто вже є досконалим” (“A Brother Offended,” Ensign, May 1982, 38). Натомість, Церква є дослідною лабораторією і майстернею, де ми набуваємо досвіду, практикуючись одне на одному у безперервному процесі “вдосконалення святих”.
Ви не ідеальні, і люди в вашому приході не ідеальні. На те, щоб пробачити їх може знадобитися більше часу, ніж ви думали, але євангелія може допомогти вам досягти прощення. Вам доведеться звернутися до Спасителя і попросити про допомогу, щоб зцілитися, і це нормально. Зробіть все, що можете, щоб зцілитися, навіть якщо це означає, що якийсь час ви будете просуватися повільно, коли ви працюєте над прощенням інших.
Ця стаття була написана Amanda Black та опублікована на ldsliving.com під назвою «3 Things You Can Do When You Don’t Like Your Ward Members (or They Don’t Like You)»
Українська © 2018 LDS Living, A Division of Deseret Book Company | Englsih © 2018 LDS Living, A Division of Deseret Book Company.
Позаштатний працівник
Latest posts by Позаштатний працівник (see all)
- Чому Бог дає нам так багато правил? (вони ж Заповіді) - 30 Серпня, 2024
- Чому сім’я є такою важливою частиною Євангелії? - 21 Серпня, 2024
- Слово Мудрості: наш закон здоров’я і чому ми його дотримуємось - 16 Серпня, 2024