Час від часу члени Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів потрапляють в ситуацію, коли їх спонтанно просять поділитися духовним посланням. Вірно свідчить зауваження, «коли настає час діяти, пізно займатися підготовкою». [i] В юності я впорався з цією проблемою, коли вирішив запам’ятовувати найкоротші уривки з Писань, які я тільки міг знайти, щоб бути завжди готовим. Тепер, коли я став дорослим, я зрозумів, що багато з цих уривків насправді мають досить глибокий зміст.
Нижче наведено лише декілька коротких, але значущих віршів, на які я натрапив, вивчаючи Священні Писання протягом всього свого життя, та які знайшов протягом останніх декількох тижнів, перебуваючи у пошуках прихованих скарбів для написання цієї статті.
(1) Від Луки 17:32: “Спогадайте Лотову жінку.”
Говорячи до фарисеїв стосовно Другого Пришестя, Христос робить це коротке, загадкове зауваження. Цей вірш посилається на історію в книзі Буття, коли дружина Лота, залишаючи зруйноване, порочне місто Содом, озирнулася подивитись назад і «стала стовпом соляним» (Буття 19:26). Але чому Христос сказав це, і яке це має відношення до Другого Пришестя? Беручи до уваги майстерність Христа у володінні мовою та веденні дискусії, ми можемо тільки припустити, що цей уривок має декілька значень (і я міг би присвятити решту цієї статті розмірковуючи над різними варіантами); але ми можемо винести з цього уривку принаймні один урок — наскільки важливо, щоб наші серця були у правильному місці, коли прийде кінець. Як навчав Старійшина Джеффрі Р. Холланд, «судячи з усього, хибний вчинок дружини Лота полягав не в тому, що вона просто озирнулась, а в тому, що в глибині душі вона хотіла повернутися назад». [ii] Тоді у відповідь на початкове запитання фарисеїв, яке насправді стосувалося часу Другого Пришестя, Христос наче говорить: «Не має значення, коли це станеться; все, що має значення — в який бік ви будете дивитись, коли цей час прийде». Отже, коли Спаситель дійсно повернеться, де будуть знаходитись наші серця? Чи будемо ми шукати Його і дивитися на Нього, та жадати увійти у Його спокій? Або ми будемо, наче дружина Лота, дивитися з тугою на речі цього світу й обурюватися на Господа за те, що Він просить нас залишити їх? Відповідь на це питання може означати різницю між спасінням і загибеллю. І все, що Господу знадобилось, щоб навчити цьому – три простих слова.
(2) 1 Нефій 13:22: “І я відповів йому: Я не знаю.”
Після того, як пророк Легій розказав про видіння дерева життя своїй родині (1 Нефій 8), його син Нефій також забажав побачити це видіння. Відповідь на бажання Нефія була дана декількома розділами пізніше й міститься у чотирьох послідовних главах, в яких Дух Божий показує Нефію не тільки дерево життя, але й по суті всю історію землі від народження Христа до сьогодення. Коли я був місіонером та намагався удосконалити своє вивчення Писань, я помітив, що Дух вчить Нефія насамперед ставлячи питання. Хоча це сам по собі гарний урок, дещо інше нещодавно вразило мене ще більше — а саме смирення Нефія та його здатність до навчання, які він проявив, коли відповідав на ці питання. Неодноразово від відповідав: «Я не знаю». Як людина з вищою освітою, я розмірковую над таким смиренням в контексті нашого світу “освічен[их[, [які] думають, що вони мудрі” (2 Нефій 9:28), і це є потужним нагадуванням того, що визнання своєї неосвіченості — це дійсно єдиний спосіб продовжувати безперервно навчатися. Коли справа стосується духовних речей, ті, хто стверджують, що знають все, вже живуть в небезпеці пропустити деякі з найглибших і найзмістовніших принципів, які Бог може запропонувати нам. З іншого боку, якщо у нас є бажання навчатися й приймати те, чого ми ще не знаємо, у нас є обіцянка, що «і таємниці Бога відкриються перед [нами], силою Святого Духа» (1 Нефій 10:19).
(3) 1 Хроніки 1:25: “Пелеґ, Реу”.
Це лише один приклад з багатьох коротких уривків у Головних Трудах Церкви, які, здається, не дають більше ніякої інформації, окрім декількох імен людей, які у подальшому ніде не зустрічаються в Писаннях. Маю зізнатися, я зазвичай пропускаю ці генеалогічні списки під час свого особистого вивчення. Але кожного разу, коли я так роблю, мені доводиться зупинятися, щоб запитати себе, чому хтось вважав це настільки важливим, щоб додати його до Писання? Відповідь, яку я найчастіше знаходжу — Господь дійсно оберігає сімейну історію. Можливо, ці конкретні імена не мають ніякого відношення до мене, як до окремої людини, але вони мають значення для когось, і, звичайно, для Бога. Пошуки наших предків й знання історії нашої родини не лише наповнюють наше життя відчуттям сенсу і мети, але й надають підґрунтя для того, щоб ми змогли виконати священні, спасительні обряди заради них, що «приверне… серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків» (Малахії 4:6). Я вдячний, що існують такі прості уривки, щоб нагадати нам про це.
(4) Алма 18:27: “І він сказав: Так.”
У цьому вірші ми бачимо коротку відповідь короля Ламонія Аммону, коли він вперше почав навчати короля і спитав: «Чи ти віриш у те, що існує Великий Дух?» (Алма 18:26). Я часто чув, як люди пов’язують інші уривки з Писань з цим віршем як приклад того, що треба брати за основу спільні вірування, навчаючи інших Євангелії; і цей, безумовно, чудовий урок ми можемо винести з цієї історії. В той самий час, якщо ми сконцентруємось тільки на навчальному підході Аммона і тільки побіжно поглянемо на відповідь Ламонія, я думаю, що ми можливо пропустимо ще один важливий принцип — силу вродженої віри людини у Вищого Творця. Прийшовши на цю землю через завісу забуття, ми можемо не пам’ятати наше доземне дитинство, але Бог не залишив нас у повній самоті. Окрім того, що Він посилає пророків та Свій Дух в якості провідників, він вселив в нас віру в Нього, яка може спонукати нас шукати Його. Для Ламонія ця вроджена віра була не тільки початком його особистого навернення, але й стала основою для навернення всієї його сім’ї та більшої частини його царства. Ця історія набуває ще більшого значення, якщо порівняти її з іншою історією з Книги Мормона, в якій Алма поставив Коріхорові подібне питання, а Коріхор просто «відповів: Ні» (Алма 30:38). Після того, як він попросив ознаку та онімів, ми дізнаємося, що Коріхор дозволив собі бути обдуреними Супротивником і, як наслідок його невіри і дій, які ввели інших в оману, він врешті-решт втратив все, що мав, і зазнав передчасної смерті. Отже, хоча всі ми починаємо з тієї ж самої вродженої віри, головне — не загубити цю віру до того, як вона встигне розквітнути.
(5) Івана 11:35: “Ісус заплакав.”
Наскільки мені відомо, це найкоротший уривок в Писаннях. Незважаючи на це, він, ймовірно, найбільш важливий з п’яти уривків, наведених тут, тому що він засвідчує про один з найбільш проникливих проявів любові і співчуття Спасителя, записаних в Писаннях. Цей уривок з’являється після розповіді про прибуття Христа до будинку Марії та Марфи, які послали за Ісусом кілька днів тому, щоб той зцілив Лазаря, їхнього брата й одного із близьких друзів Ісуса. Але Лазар помер до приходу Христа, залишивши Марію, Марфу й інших юдеїв оплакувати його втрату. Прибувши на місце події, Ісус також заплакав, і юдеї побачили емоції Христа та вирішили, що він засмутився через втрату друга. Вони відзначили: «Дивись, як кохва він його!» (Івана 11:36). Але припущення юдеїв було не зовсім правильним. Хоча Ісус, звичайно, любив Лазаря, Він не оплакував його смерть. Навпаки, ми знаємо з попередніх віршів, що Христос не просто знав, що Лазар помер до Його прибуття, але й навмисно затримався “щоб Син Божий прославився” (Івана 11:4). Інакше кажучи, Ісус навмисно зачекав, поки Лазар помре, щоб Він міг повернути його до життя, як символ Свого власного, неминучого воскресіння. Приймаючи це до уваги, чому саме Ісус заплакав? В книзі «Ісус є Христос» Джеймс Е. Талмейдж пояснює: «побачивши двох жінок, зламаних горем, й народ, що плакав разом з ними, Ісуса зазнав страждання, так що Він розжалобився в душі і був глибоко зворушений». [iii] Яку жалість та співчуття мав відчувати Христос до Марії та Марфи, щоб плакати разом з ними, знаючи те, що скоро відбудеться! Я вірю, що наш Спаситель так само сумує, коли будь-хто з Його інших братів або сестер страждає. Навіть якщо Він бачить кінець із самого початку і зрештою знає благословення, які очікують Його послідовників, коли нас спіткає біль або страждання в цьому житті, Христос відчуває наш біль і завжди знаходиться поруч, щоб втішити нас.
Цей перелік уривків просто показує, що, якщо ви вивчаєте Писання правильно, ви можете знайти приховані скарби майже у будь-якому місці в Писанні. Які несподівані скарби ви знайшли? Поділіться своїми власними короткими уривками з Писань в коментарях!
Ця стаття була написана Джозефом Харрісоном та опублікована англійською мовою на сайті aggielandmormons.org. Переклад Половченко Олени.
__________________________________________________
[i] Thomas S. Monson, Our sacred priesthood trust.
[ii] Jeffrey R. Holland, “Remember Lot’s wife”: Faith is for the future.
[iii] James E. Talmage, Jesus the Christ, Chapter 28: The last winter, p. 459.
Viktor
Latest posts by Viktor (see all)
- Мормонський Пророк пояснює, як всі ми можемо говорити з Богом - 26 Травня, 2018
- 3 речі, за які ми будемо пам’ятати Президента Томаса С. Монсона - 3 Січня, 2018
- ТОП-3: найпопулярніші статті на mormon.in.ua - 4 Вересня, 2017