Алма та Амлісій – 2-й розділ книги Алми. Робота Скотта Сноу.
“І ще Господь сказав: Ви будете захищати свої сімʼї аж до кровопролиття. І тому за цю мету боролися Нефійці з Ламанійцями, щоб захистити себе, і свої сімʼї, і свої землі, свою країну, і свої права, і свою релігію”.
Алма 43:47
Знання
Захист своєї країни через військову службу може і завжди мусить сприйматися як благородна служба, служба більша, ніж самому собі. Багато пророків давнини праведно вели солдатів у необхідні битви: Мойсей, Ісус Навин, цар Веніамин, Алма молодший, і звісно ж Мормон, укладач Книги Мормона1. Також, багато апостолів та інших генеральних авторитетів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів з честю служили в армії. Вивчення прикладів з життя цих пророків-воїнів та керівників може забезпечити мир і спокій в життях тих, хто зараз проходить військову службу і в життях їхніх близьких.
Книга Мормона навчає, що захист своєї сім’ї, а також політичної та релігійної свободи є прийнятним для Господа. “І ще Господь сказав: Ви будете захищати свої сімʼї аж до кровопролиття. І тому за цю мету боролися Нефійці з Ламанійцями, щоб захистити себе, і свої сімʼї, і свої землі, свою країну, і свої права, і свою релігію” (Алма 43:47).
І хоч боротьба за ці ідеали є благородною та прийнятною для Господа, війна може мати високу ціну, як фізичну, так і емоційну. Мормон особисто знав ціну війни, бо брав участь у битвах та втрачав своїх людей. Він також знав, що ми читатимемо його книгу в майбутньому (Мормон 5:9), у часи сповнені “війн[ами] та чутк[ами] про війни” (1 Нефій 14:15-16), і він прагнув, зробити його книгу корисною для нас.
Прощання Мормона з колись великою нацією. Робота Арнольда Фріберга. Джерело: churchofjesuschrist.org
Мормон також знав, як відшукати мир навіть посеред війни. Мормон стверджував, що Нефійці були найщасливішими саме у період сповнений війнами. “Але знайте, не було щасливішого часу серед народу Нефієвого, починаючи від днів Нефія, ніж у дні Моронія” (Алма 50:23). Доктор Кент П. Джексон вказав на джерело цього щастя: “Попри постійну загрозу війни за часів капітана Моронія, люди тоді були щасливими, тому що вони перебували в єдності та жили за євангелією”2. Навіть у хаосі війни святі на службі в армії можуть звертатися доєвангелії і знаходити мир у єдності, солідарності, відданості та вірності.
На квітневій Генеральній конференції 1942 року, лише через чотири місяці після сумнозвісної атаки японських військових на американську військово-морську базу в Перл-Гарборі, президент Дж. Рубен Кларк-молодший зачитав послання від Першого Президентства. «Церква є і повинна бути проти війни. Сама Церква не може вести війну, доки Господь не дасть нових наказів. Вона не може розглядати війну як справедливий засіб вирішення міжнародних суперечок. . . але члени Церкви є громадянами або підданими держав, над якими Церква не має контролю»3.
Попри свою глибоку відразу та жаль щодо війни, члени Церкви вірять, “в підлеглість монархам, президентам, правителям і урядовцям, дотримуючись закону, шануючи і підтримуючи його” (Уложення віри 1:12). Натхненні вченнями та прикладами з Книги Мормона, ці тверді переконання щодо обов’язку та любові до інших понад самого себе надихають багатьох святих останніх днів служити в армії.
Чому
Старійшина Ленс Б. Вікман виступає з основною промовою на заході SaintsatWar. Зображення: Крістін Мерфі, DeseretNews.
Оскільки автори Книги Мормона особисто зіткнулися із суворими військовими подіями, їхні слова можуть надати сенс відданості, жертвам і навіть деяким жахливим подіям, які відбуваються під час війни. Як Книга Мормона робить це? Яскравим прикладом є виступ старійшини Ленса Б. Вікмана на квітневій Генеральній Конференції 2008 року. Тоді він тільки-но повернувся з церковного відрядження у В’єтнамі. Він назвав це «кроком назад у часі»4, оскільки за десятиліття до цього він брав участь у бойових діях у В’єтнамі як офіцер піхоти армії США. Коли він знову йшов полями та джунглями, у своїй свідомості він чув звуки вогню з кулеметів й стрілецької зброї та думав про конкретний день – 3 квітня 1966 року. Того дня його батальйон був у глибині ворожої території. Було вислано патруль і почалася перестрілка. Кілька його людей були поранені, в тому числі його дорогий друг, сержант Артур Морріс.
Старійшина Вікман за допомогою радіозв’язку викликав медичний евакуаційний вертоліт, щоб відправити поранених у безпечне місце. Він закликав сержанта Морріса приєднатися до евакуації. Однак сержант Морріс, який відчайдушно прагнув залишитися зі своїми людьми, відповів: «Будь ласка, сер, вони не можуть убити такого міцного горішка, як я»5. Старійшина Вікман відправив вертоліт без сержанта Морріса на ньому. Старійшина Вікман розповідав: “Того ж дня, ще до заходу сонця, мій дорогий друг, сержант Артур Сайрус Морріс, вже лежав мертвий на землі, повалений ворожим вогнем. А я знову і знову чую у своїй свідомості відлуння його вигуку: «Вони не зможуть убити, вони не зможуть убити…»6.
Шукаючи розради старійшина Вікман звернувся до слів Амулека. “Бо знайте, це життя є часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом; так, ось цей день цього життя є днем для людей чинити діяння свої … не відклада[йте] день свого покаяння на кінець” (Алма 34:32-34). Книга Мормона пропонує одне з найпотужніших свідчень про реальність життя після того, що ми називаємо смертю. Оскільки життя триває, сьогодні саме той день, коли ми повинні діяти, покаятися та підготуватися до успішного переходу на наступний етап нашого просування до безсмертя та вічного життя.
Старійшина Вікмен зміг відшукати надію у трагічній втраті того дня. «Якщо сержант Морріс і був сильно неправий, то він також чудово мав рацію! Ми й справді безсмертні в тому сенсі, що Христова Спокута перемагає смерть, як фізичну, так і духовну. І якщо сьогодні ми живемо так, що маємо право на очищувальну благодать Спокути, то ми будемо жити вічно з Богом”7.
Зрештою, «Це життя — є не стільки часом отримання та накопичення, скільки часом віддачі та становлення. Смертне життя — це поле битви, на якому зустрічаються справедливість і милосердя. Але їм не потрібно зустрічатися як вороги, бо вони примирені в Спокуті Ісуса Христа для всіх, хто мудро розпоряджається своїм часом сьогодні”8.
Декілька моряків-курсантів з-поміж святих останніх днів відвідують храм у Вашингтоні, округ Колумбія. Читайте їхню історію на churchofjesuschrist.org (англійською мовою).
Війна – це час лякаючої невизначеності. Проте завдяки надії, яку дає нам євангелія, кожен може знати, що смерть — це не кінець. Ісус Христос розірвав пута смерті. Усі воскреснуть і зможуть рухатися вперед у великому Батьковому Плані милосердя, радості та миру.
Зустріч із жахами війни може принести неймовірне збентеження в наше життя. Проте святі останніх днів можуть використовувати Священні Писання, щоб відшукати мир і ясність розуму під час війни. Святих може підбадьорити усвідомлення того, що багато авторів як з Біблії, так і з Книги Мормона на особистому досвіді знали солдатський біль. Дослідниця Біблії, Анатея Порт’єр-Янг, підсумувала роботу капелана армії США Мела Баарса, сказавши: «Для солдатів, які пережили та навіть скоїли жорстокості на війні, величезну цінність становитиме розуміння того, що Святе Письмо знає їхній жах і сором, а також знає дегуманізуючий вплив війни. Виявлення цих жахів, які містяться у Священних Писаннях, може підказати ветеранам бойових дій, що вони не викинуті поза орбіту спокутної сили Божої»9.
Зрештою, «наші священні традиції знають ті жахи, які знають вони. Ці жахи приходять до нас у такому вигляді, з яким потрібно зустрітися лицем до лиця і боротися. Але сама їх присутність у Святому Письмі говорить про те, що немає жодного жаху, про який ми б не сміли говорити перед Богом, жодного злочину, в якому ми б не сміли зізнатися, бо немає такого жахіття, якого б Бог не бачив і про яке Він би не знав»10. Святі останніх днів, які проходять службу в армії, також можуть відшукати розраду в словах церковних провідників, таких як старійшина Вікман. Не тільки автори стародавніх писань знали солдатський біль, але також й сучасні пророки, апостоли та інші керівники.
Через багато років після своєї армійської служби у Другій світовій війні, старійшина Пекер в 1968 році звернувся до членів церкви, які служать в армії; його скорбота через війну є так само очевидною, як і твердість його переконань: “Я носив уніформу рідного краю в час тотального конфлікту. Я відчував запах мертвих людей і проливав сльози за вбитими товаришами. Я видряпувався на уламки зруйнованих міст і з жахом споглядав попіл цивілізації, принесеної в жертву Молоху (Амос 5:26); але, навіть знаючи все це, як воно є, якби мене знову покликали на військову службу, я не міг би заперечувати своєму сумлінню! Вам, хто відповів на цей заклик, ми кажемо: Служіть добре і з честю. Зберігайте свою віру, свій характер, свою чесноту”11.
1: Вихід 17:8-16; Ісус Навин 6; Слова Мормона 1:13; Алма 2:16; Мормон 5:1.
2: Kent P. Jackson, “War and Peace—Lessons From the Upper Room” in To Save the Lost: An Easter Celebration, eds. Richard Neitzel Holzapfel and Kent P. Jackson (Provo, UT: Religious Studies Center Brigham Young University, 2009), 56.
3: MessageoftheFirstPresidency, ConferenceReport,April 1942, 94.
4-8: Ленс Б. Уікмен, “Сьогодні”, Ліагона, Травень 2008.
9: Anathea Portier-Young, “Drinking the Cup of Horror and Gnawing on Its Shards: Biblical Theology Through Biblical Violence, Not Around It,” in Biblical Theologies, ed. Heinrich Assel, Stefan Beyerle, and Christfried Böttrich (Tübingen: Mohr Siebeck, 2012), 407.
10: Portier-Young, “Drinking the Cup of Horror,” 407.
11: Boyd K. Packer, “The Member and the Military,” Conference Report, April 1968, 35.
Ця стаття була написана англійською мовою та опублікована на сайті bookofmormoncentral.org. Переклад Лії Міщенко.
Напишіть нам, якшо Ви маєте запитання чи потребуєте підтримки у складних життєвих обставинах!
Позаштатний працівник
Latest posts by Позаштатний працівник (see all)
- Чому Бог дає нам так багато правил? (вони ж Заповіді) - 30 Серпня, 2024
- Чому сім’я є такою важливою частиною Євангелії? - 21 Серпня, 2024
- Слово Мудрості: наш закон здоров’я і чому ми його дотримуємось - 16 Серпня, 2024