Я вже говорила це раніше і скажу ще раз: я людина, яка дуже тривожиться.
Це не та риса, якою я особливо пишаюся: я не сильно хвалюсь безглуздими сценаріями, які виникають в моїй голові кожного разу, коли мій чоловік пізніше повертається з роботи додому, або в ті моменти, коли мої батьки не відповідають на телефонні дзвінки. Мій мозок миттєво уявляє гіршу з можливих ситуацій і вважає, що всі, кого я люблю, знаходяться в серйозній небезпеці. Тривога викликає у мене нудоту і змушує мене ставати на коліна так часто, що я й не можу порахувати.
Я була такою з дитинства. Пам’ятаю, коли я була маленькою – близько п’яти-шести років – я спостерігала, як моя сестра йшла до будинку своєї кращої подруги, який стояв вище по вулиці. Це було дуже близько, буквально хвилину ходьби, але коли вона йшла вгору по вулиці, було певне місце, де я більше не бачила її, тому що якийсь будинок закривав мені огляд. Щойно вона досягала цієї точки, я майже занедужувала фізично. Мені ставало страшно, що з нею щось трапиться, а я не побачу її або не зможу покликати на допомогу.
Багато з цих почуттів безпорадності та тривоги перейшли до мого дорослого життя. Я знаю, що це ірраціонально і нерозумно – правда, я знаю це – але, схоже, моє тіло не знає. Воно реагує на будь-яку невідому ситуацію сумнівом, страхом і панікою. Крім того, життя в суспільстві, яке стає все більш небезпечним і нестабільним, не покращує ситуацію.
Все своє життя я чую: «Просто перестань непокоїтися!», або «Не хвилюйся!», або «Ти нічого не можеш зробити, так що немає сенсу хвилюватися!». Я знаю, що не повинна хвилюватися, але коли хтось каже мені перестати, – ніби це я сама вирішую божеволіти від занепокоєння, – я відчуваю, що мені сиплють сіль на рану. Я вже відчуваю себе дурною та невіруючою через те, що так сильно переживаю, і чиїсь наполегливі заяви, що мені потрібно «розслабитися», мають на мене протилежний вплив, примушуючи мене нервувати ще більше.
Останнім часом я намагалася тримати під контролем свою тривогу і хочу поділитися своїми порадами з тими, хто веде подібну боротьбу, а також дати кілька порад людям, які хочуть допомогти своїм близьким в боротьбі з тривожністю.
НЕ КАРТАЙТЕ СЕБЕ ЗА ТЕ, ЩО ВІДЧУВАЄТЕ СТРАХ
Ми весь час чуємо, що страх – протилежність вірі, і що страх та віра не можуть існувати разом. І хоча ми й повинні намагатися розвіяти страх, ми не стаємо невіруючими через те, що ми його відчуваємо. Насправді, те, що ми дивимося в обличчя нашому страхові, робить нас сміливими! Якщо ви не відчуваєте страху, то немає потреби в мужності аби щось зробити – адже саме страх робить вчинок сміливим.
Тому замість того, щоб картати себе через почуття страху, намагайтеся визнати ці почуття і виявити до себе співчуття. Ви можете сказати собі: «Так, мені страшно, і це нормально. Для мене це природно, і в цьому немає нічого поганого. Тепер я спробую подумати про причини, чому все має бути добре». Коли ми говоримо собі, що ми такі дурні через свій страх, ми підсилюємо тривогу, – на додачу до того, що ми непокоїмося про подію або ситуацію, ми починаємо непокоїтись про те, що ми непокоїмося! Ми не хочемо відчувати себе дурними, тому ми наполегливо кажемо собі перестати непокоїтися – і від цього стає тільки гірше. З іншого боку, будучи добрими до себе, ми даємо собі розраду й розуміння – те, чого ми так відчайдушно потребуємо, коли відчуваємо страх і тривогу.
Намагайтеся не картати себе за те, що боїтеся. Цілком природно відчувати себе таким чином, і це не означає, що у вас немає віри. Визнайте ці почуття і намагайтеся рухатися вперед, роблячи все, що в ваших силах, розуміючи, що спроби рухатися вперед, навіть коли ви відчуваєте страх, показують неймовірну віру!
З’ЯСУЙТЕ, ЩО ВАС ЗАСПОКОЮЄ
Що дійсно допомагає мені вгамувати моєю тривогу – це розуміння того, що мені допомагає, а що ні, коли я нервую і боюся. І ось що мені допомагає:
ХТОСЬ, ДО КОГО Я МОЖУ ЗВЕРНУТИСЯ
Для мене це має величезне значення! Я сказала своєму чоловікові, що коли я боюся, мені просто потрібно, щоб він сказав, що все буде добре. Коли я чую слова підбадьорення від когось (особливо від того, хто, як я знаю, є розсудливою людиною і піклується про мої інтереси), це заспокоює мою схвильовану душу так, як ніщо інше. Коли я не можу поспілкуватися з чоловіком, я звертаюся до батьків або друзів. Я наполегливо рекомендую розповідати людям, яких ви любите, що допомагає вам, коли ви відчуваєте тривогу (як я сказала про це своєму чоловікові), щоб вони були готові і знали, що сказати, коли прийде час.
МОЛИТВА
Молитва заспокоювала мене дуже часто, коли я відчувала себе безпорадною, вразливою і наляканою. Старійшина Рекс Д. Пінегар, почесний член вищої влади Церкви, одного разу розповів на Генеральній конференції історію про випадок, коли він відчув сильний страх. Коли він був підлітком, вони з друзями запускали феєрверки одного літнього вечора, коли все пішло шкереберть:
Не всі наші феєрверки спрацювали так, як мали. Фактично, більша їхня частина була тим, що ми називали снарядами, що не розірвалися. Вони на мить спалахували, а потім згасали. Ми відкладали вбік ці некондиційні феєрверки, поки не підпалили всі до останнього. У нас залишилося багато несправних, і ми думали, що робити. Ми ж не могли просто викинути їх. Що якщо ми пересиплемо порошок з них в картонну коробку? Ми могли б кинути туди сірник і отримати велику бомбу! …
Так вони і зробили – і сталося щось жахливе:
Тоді це й сталося! Ця «велика бомба», яку, як ми думали, нам так хотілося отримати, шалено вибухнула прямо в наші обличчя. Сила вибуху збила нас з ніг, і вогонь від займистого порошку сильно обпік нас. Це була трагічна сцена. Мати нашого друга швидко відреагувала на крики і плач травмованих хлопчаків на її під’їзній доріжці та зібрала нас в своєму будинку. «Спочатку ми будемо молитися, – сказала вона, – а потім викличемо лікаря».
Це була перша з багатьох молитов, які, як я пам’ятаю, були піднесені за нас. Незабаром я відчув, що моє обличчя й руки обмотані бинтами. Я чув голоси мого батька і лікаря, які давали мені благословення священства. Я багато разів чув голос моєї матері, яка благала Небесного Батька про те, щоб її син знову міг бачити.
У моєму житті мене навчили молитися дуже рано. Мати і батько зробили молитву важливою частиною нашого сімейного життя. Однак тільки того дня вона стала так багато значити для мене. У ці страшні моменти я знайшов спокій і розраду в молитві.
Нещодавно, проходячи через власний біль і страждання, мій друг і помічник Старійшина Клінтон Катлер сказав про свій досвід: «Мир Господній приходить не тоді, коли немає болю, а в розпал болю».
Наш Небесний Батько пообіцяв нам спокій в часи випробувань і дав нам можливість прийти до Нього в наших потребах. Він дав нам привілей і силу молитви. Він велів нам «молитися завжди» і пообіцяв, що виллє на нас Свій Дух» (виділено мною).
Навіть в наші найпохмуріші моменти Господь може благословити нас миром, що перевершує наш власний, тому, коли ви відчуваєте страх, моліться. Моліться про спокій, розраду і мужність, з вірою в те, що Господь чує і відповідає на наші молитви, навіть тоді, а можливо, особливо тоді, коли нам страшно.
ЗАСПОКІЙЛИВІ ДИХАЛЬНІ ВПРАВИ
Коли мені було 13-14 років, у мене почалися проблеми з диханням: я відчувала, що мені не вистачає повітря. Мій тато повів мене до лікаря, і вона сказала, що це нервовий тик, викликаний тривожністю, і запропонувала мені звернутися до психолога. Психолог навчив мене техніці дихання, щоб я застосовувала її, коли відчуваю тривогу, і це дуже допомогло. Зараз, коли я нервую, я повертаюся до дихальних вправ, яким вона мене навчила, і роблю їх, поки не відчую себе хоч трохи краще. Щоб знайти те, що вам підходить, пошукайте в Google «дихальні вправи при тривожних розладах» і спробуйте різні техніки, щоб зрозуміти, які з них допоможуть вам почувати себе краще.
ІНШІ МЕТОДИ
На молодіжному сайті ComeUntoChrist.org є виступ з Генеральної конференції в квітнв 1994 року під назвою «5 способів заспокоїти тривогу», який містить кілька чудових ідей. Зокрема в ньому йдеться:
«Зверніться до того, що приносить у ваше життя Духа. Моліться саме про те, щоб тривога пройшла. Пригадайте свої благословення. Читайте уривки з Писань, які приносять вам спокій, надію і силу. Пам’ятайте, що Небесний Батько любить вас, і що «велика цінність душ в очах Бога» (УЗ 18:10). Це означає, що ви дуже цінні. Знаючи це, вірте в себе і зустрічайте свої страхи і випробування з вірою. Ідіть вперед з упевненістю і робіть все, що в ваших силах».
ЗНАЙТЕ, ЩО ВИ НЕ САМІ
За даними Американської асоціації тривожності та депресії, «тривожні розлади є найбільш поширеним психічним захворюванням в США, від якого страждають 40 мільйонів дорослих в США у віці 18 років і старше, або 18,1% населення на рік». ТАК багато людей – і це тільки в Сполучених Штатах! Ви не самотні, коли відчуваєте занепокоєння і тривогу. Багато, багато людей борються з цими почуттями, і, якоюсь мірою, це природна частина життя. Якщо ви відчуваєте тривогу і страх, спробуйте звернутися до тих, хто боровся з подібними речами – запитайте, що їм допомагає, як вони прагнули подолати ці почуття і т.д. Знайдіть розраду в знанні, що інші люди в усьому світі розуміють вас і борються з тим самим, що й ви.
Якщо ви ніяк не можете позбутися почуття тривоги, страху або депресії, є й медичні ресурси, які можна і потрібно задіяти. У своєму виступі «Немов розбита посудина» (яке потрібно б прочитати ВСІМ!) Старійшина Джеффрі Р. Холланд пояснив:
«Якщо стан не покращується, то потрібно звернутися за порадою до надійних людей, які мають відповідну освіту, професійні навички і хороші цінності. Будьте чесними з ними, описуючи свою історію і свої труднощі. Обдумайте їхню пораду та запропоноване рішення проблеми з молитвою і поставтеся до цього відповідально. Якби у вас був апендицит, Бог очікував би, що ви попросите благословення священства і знайдете найкращих лікарів для надання медичної допомоги. Це стосується і психічних розладів. Наш Небесний Батько сподівається, що ми щиро скористаємося всіма чудовими дарами, які Він надав у цей славетний розподіл». (Джеффрі Р. Холланд, «Немов розбита посудина», жовтень 2013 р.).
Неважливо, в якій ситуації ви перебуваєте – ви самі боретеся з тривожністю, або знаєте, що ваша близька людина бореться з нею, або ж просто прагнете краще зрозуміти тих, хто має справу з психічними розладами – знайте, що вас люблять безмірно. Ви МОЖЕТЕ знайти розраду незалежно від того, через що ви проходите. І те, що ви час від часу відчуваєте страх, не означає, що у вас немає віри або з вами щось не так.
Повірте в себе. Ви читаєте цю статтю про те, як справлятися з тривожністю, а це означає, що ви намагаєтесь одужати – і це все, що дійсно турбує Бога.
Ця стаття була написана англійською мовою Емі Кейм та опублікована на сайті thirdhour.org. Переклад Тамари Мартиненко.
Позаштатний працівник
Latest posts by Позаштатний працівник (see all)
- Чому Бог дає нам так багато правил? (вони ж Заповіді) - 30 Серпня, 2024
- Чому сім’я є такою важливою частиною Євангелії? - 21 Серпня, 2024
- Слово Мудрості: наш закон здоров’я і чому ми його дотримуємось - 16 Серпня, 2024